Вибір Монголії: кирилиця, латинка чи старомонгольське вертикальне письмо

В 1941 році Монголія вже робила спробу перейти на латинський алфавіт. Проте вона виявилась невдалою – перемогла “дружба” з Радянським Союзом і кирилиця

текст: Наталя Талалай

Свого часу Монголію, як і Болгарію, називали «16-ю республікою» Радянського Союзу. Будучи фізично затиснена між двома світовими гігантами – Китаєм та Радянським Союзом, власне, Монголія і не мала особливого вибору щодо подальшого шляху розвитку і пошуку стратегічних партнерів. В 1921 році вона здобула незалежність від Китаю, а вже в 1924 році під впливом ССРСР була створена Монгольська Народна Республіка, яка увійшла до переліку країн «соціалістичного блоку» і в такому вигляді проіснувала аж до 1992 року – до розвалу Союзу. Тісні стосунки з Радянським Союзом звісно ж давали певні преференції, але мали і свої недоліки. Зокрема, в 1941 році, спробувавши впровадити латинку, Монголія вже за два місяці вимушена була від неї відмовитись, а згодом – перейти на кириличний алфавіт. Як результат, в країні широкого розповсюдження набула російська мова, яку вивчали в школах аж до 2003 року. Англійська в шкільній програмі з’явилася лише після відмови від російської, більш того – наразі в Монголії розглядається можливість повернення до власних витоків – старомонгольського вертикального письма, яким користуються монголи, що живуть на території Китаю.

Сім’я монгольських мов

Для пересічного українського читача родина монгольських мов є абсолютною екзотикою, бо ми з ними майже ніколи не стикалися. Проте мови монгольської групи є більш розповсюджені, ніж може здатися на перший погляд. По-перше, до самої монгольської групи належить ціла родина як живих, так і вже мертвих мов. Найпоширеніші – монгольська, калмицька, бурятська, уйгурська, евенкійська, якими послуговуються на території Монголії та Росії. Ще є низка мов (ойратська, ордоська та ін.), які розповсюджені на території Монголії, Китаю та Внутрішньої Монголії – один з автономних округів КНР, який знаходиться на кордоні між Монголією та Китаєм.

Що стосується безпосередньо монгольської мови, то нею спілкуються в Монголії, Китаї на території Внутрішньої Монголії, а також корінні народи Росії в Бурятії, Забайкальському краї, Іркутській області та в провінції Герат Афганістану. Загальна кількість носіїв монгольських мов більше 10 млн, безпосередньо монгольської – більше 8 млн, з яких лише 3 млн живуть на території саме Монголії.

Писемність монголів

Монгольська система писемності зародилась в 13-му столітті, отримавши назву старомонгольське вертикальне письмо, яким протягом чотирьох віків користувалися носії всіх мов монгольської групи. А потім на її основі вже були створені близько десятка альтернативних систем письма. Однак саме старомонгольське вертикальне письмо проклало для своїх народів шлях до просвітництва – на ньому були записані твори народного епосу. Незважаючи на певну декоративність письма, вона доволі проста: в новітній версії письма, яку використовують зараз, 23 основних літери і 14 додаткових, письмо йде згори вниз, стовпчики розміщені зліва направо.

Боротьба латинки та кирилиці

В орбіту кириличного світу Монголія потрапила ще в 19-му столітті, коли туди дійшли російські православні місіонери. Одним з найвідоміших православних просвітників монгольських народів в Російській імперії був архієпископ Ніл Іркутський (Микола Ісакóвич). Він вивчав буддизм, який сповідували монголи, та просував ідеї православ’я. Так, Ніл Іркутський написав першу фундаментальну теологічну працю російською мовою, присвячену буддизму – «О буддизме», упорядкував перший російсько-монгольський словник та опікувався перекладами Святого Письма на бурятську та монгольські мови. При цьому всі ці переклади були записані кирилицею.

В 20-30-х роках минулого століття в СРСР розгорнулася кампанії по латинізації мов національних меншин. Як ми вже писали, алфавіти на основі латинки були розроблені майже для 70-ти мов під керівництвом письменника, публіциста та вірного соратника Леніна Анатолія Луначарського. Частина мов тоді, до речі, була переведена на латинку, наприклад – азербайджанська.

Коли радянська влада почала латинізацію і монгольських мов – бурятської, калмицької та ін. – ця хвиля докотилася і до Монголії. На початку 30-х років в Монголії був розроблений проект алфавіту на основі латиниці. Впроваджувати її вирішили поступово і латинкою друкували лише деякі статті в газеті «Yнэн» – одній з найперших газет в країні, яка була друкованим органом Монгольської народної партії, що до 1991 року дотримувалась комуністичної ідеології. Потім до латинки долучилися інші газети і на основі латинського алфавіту навіть розпочали книгодрук.

1 лютого 1941 року Монголія офіційно перейшла на латинський алфавіт, однак уже 25 березня рішення було скасовано. Згідно з офіційними поясненнями, відміна відбулася через те, що латинський алфавіт не передавав на письмі всіх звуків монгольської мови. Однак за неофіційною інформацією, проти переходу на латинку виступила дружня радянська влада, яка одразу запропонувала для монгольської мови кирилицю. Остаточний перехід на кирилицю відбувся вже після війни в 1945 році, цим варіантом монголи користуються й сьогодні.

Повернення до витоків

На сьогодні в монгольському суспільстві вже давно назріло питання відмови від кириличного алфавіту. І тут існує два варіанти розвитку подій – повернення до латинки чи до старомонгольського вертикального письма. Прибічники старомонгольської писемності наполягають на тому, що так монголам легше буде порозумітись з родичами, які мешкають в Китаї на території автономії у Внутрішній Монголії, які і досі користуються цією писемністю. Хоча в 1975 році розпочалася робота зі створення латинського алфавіту для монгольських народів, що мешкали на території Китаю. За планом латиниця мала бути введена для монгольських мов Китаю в 1977 році, але роком раніше помер натхненник цієї ідеї – лідер Китаю Мао Цзедун, і латиниця так і не була введена.

На сьогодні на території Внутрішньої Монголії всі вивіски та вуличні написи дублюються двома мовами – китайською (китайськими ієрогліфами) та монгольською (вертикальним письмом). Однак на сьогодні офіційний Китай скорочує кількість годин монгольської мови у школах Внутрішньої Монголії, що викликало низку протестів серед монгольського населення.

Що стосується, власне, самої Монголії, то в 90-ті роки старомонгольському письму надали офіційний статус. Однак користуватись ним почали доволі винятково. Наприклад, його вивчення запроваджували в школах, але загалом навчались на основі кириличного алфавіту. Старомонгольське письмо стали використовувати на банкнотах, іноді ним дублюють написи на фасадах, але це особиста ініціатива власників, бо вимоги такої немає.

В 2015 році був прийнятий закон «Про монгольську мову», згідно з яким офіційною писемністю залишається кирилиця, на якій має вестись все діловодство. Водночас вивчення старомонгольського письма вводиться в школах, а від чиновників буде вимагатись обов’язкове володіння старомонгольським письмом. Планується також, що в усіх документах, що посвідчують особу, кирилиця буде дублюватись старомонгольським варіантом письма. Всі ці нововведення мають бути розпочаті з 2025 року.

І наостанок можна додати, що останній пам’ятник Леніну на території Монголії був демонтований ще в 2012 році, і хто знає, чи не відійде в минуле і кирилиця, а на її місце прийде не тільки національна ідентичність монголів, а і бажання інтеграції в світову спільноту, що простіше буде зробити разом з латинкою.