Азербайджан. Повернення до латинки

Текст: Наталя Талалай

Протягом ста років в Азербайджані тричі змінювали писемність, доки, зрештою, не зупинились на латинці

Історія переходу Азербайджану на латинку настільки цікава, що її варто розглянути з двох сторін. Бо, з одного боку, Азербайджан – це одна з колишніх республік Радянського Союзу, а з іншого боку турки – найближчі мовні родичі і сусіди. Звісно, що за радянських часів підтримувати стосунки з турками було практично неможливо, але після здобуття незалежності Азербайджан опинився в мовній пастці – між російською та турецькою. І головне тут було – не загубити себе.

Перша спроба

Азербайджанська і турецькі мови на сьогодні найближчі серед усієї багатої сім’ї тюркських мов. Але насправді азербайджанська найближча до староосманської, якою колись послуговувались в Османській імперії. На відміну від турецької мови, яку за наказом Мустафи Кемаля Ататюрка свого часу почистили від персидських та арабських запозичень, в азербайджанській вони так і залишились. Це робить її дещо застарілою на думку сучасних турків, складнішою для вивчення іноземцями, але більш зрозумілою для іранців.

Як і всі народи, які прийняли іслам, азербайджанці довгий час послуговувалися арабським алфавітом. Як і для більшості тюрських мов, арабиця була мало придатною для передачі на письмі азербайджанської мови.

Як ми вже писали, першим в тюркському світі, хто заговорив про необхідність удосконалення арабиці для тюркських мов, був відомий азербайджанський вчений, письменник і просвітник Мірза Фаталі Ахундов. В 1857 році він навіть їздив до Стамбулу, щоб презентувати свою концепцію реформи арабиці для тюркських мов. Османи його ідеї не прийняли, і після того Мірза Фаталі Ахундов дійшов висновку, що варто взагалі відмовитись від арабиці і перейти на латинку. Але зробити це на батьківщині йому було непросто, адже Азербайджан вже перебував під протекторатом Російської імперії, в видобуток нафти в Баку збільшувався шаленими темпами.

На допомогу латинці, як це не дивно, прийшла радянська влада. Ідею латинізувати мови національних меншин впроваджував вірний соратник Леніна,  революціонер, письменник і публіцист Анатолій Луначарський. І в 1922 році азербайджанська писемність перейшла на латинку. (До речі, Туреччина це зробила в 1928 році). Латинізація була поступовою, і до 1929 року користувалися і латинкою, і арабицею.

Неоднозначним було прийняття латинки в суспільстві. Селяни, які в більшості своїй були неграмотними, до введення нового алфавіту поставились вкрай негативно, натомість азербайджанська інтелігенція сприйняла латинку з великою наснагою. Латинкою почали писати вірші, прозу і наукові праці. Але, на жаль, латинці в азербайджанській мові судилося прожити недовго – лише до 1939 року. Радянська влада, яка її породила, сама ж її і знищила, оскільки Сталін боявся, що латинізація азербайджанської мови сприятиме її зближенню з Туреччиною і призведе до підриву авторитету радянської влади. Всі просвітницькі програми згорнули, а проти азербайджанських письменників, мислителів, літераторів і мовознавців, які підтримували латинку, розпочалися репресії.

За даними, які надають сучасні азербайджанські ЗМІ, в 30-ті – 50-ті роки минулого століття в Азербайджані було репресовано близько 70 тис. осіб. Першою, як і будь-де, постраждала інтелігенція, яка підтримувала латинку. Якщо проводити паралель з Україною, то, фактично, це було «розстріляне відродження» азербайджанської нації. Звісно, що сталінські репресії відбувалися в усіх радянських республіках, але в Азербайджані приводом для них стала саме латинка. З 1939 по 1992 рік азербайджанська мова послуговувалася кирилицею.

Вдала спроба

Друга спроба переходу на латинку в Азербайджані розпочалася одразу після розпаду Радянського Союзу. Видатний азербайджанський лінгвіст, академік Афад Гурбанов представив наукове обґрунтування необхідності повернення до латинки, і згодом саме його призначили головою комісії  зі створення нового азербайджанського алфавіту.

«Незалежність та свобода, яких досяг Азербайджан, створили необхідність для відновлення латинської графіки… Так, латинська графіка є одним з найдієвіших засобів у відновленні зав’язків між багаточисленними тюркськими народами, роками віддаленими один від одного. Азербайджанці, які живуть в різних куточках світу, не можуть отримати інформацію про власні досягнення, немає міцних зв’язків між частинами національної культури. Тому для єдності нашого народу, його економічного, політичного та культурного розвитку необхідний прогресивний відповідний алфавіт. Ним має стати новий алфавіт, де за основу береться латинська графіка, який зможе справдити себе зараз і в майбутньому», – писав Арфад Гурбанов в обґрунтуванні свого проекту.

В 1992 році Азербайджан офіційно перейшов на латинку, але, на відміну від Туреччини, де на заміну вивісок давали три дні, латинізація азербайджанської мови була поступовою і розтягнулася майже до 2002 року.

Населення це нововведення сприйняло без ентузіазму, і старше покоління і досі надає перевагу книжкам, надрукованим кирилицею. Натомість для молодих, які вчилися вже в школі писати латинкою, відкрилися нові можливості в міжнародному бізнесі та спілкуванні, а ще – світ турецької літератури, яку, як тепер з’ясувалося, азербайджанці можуть читати без проблем.

Азербайджанський політолог Ільгар Валізаде вважає, що саме «орієнтація на Туреччину» стала одним з найголовніших стимулів при переході на латинку: «Загалом у нас перехід на латиницю був цілком очевидною справою. В авангарді цього процесу ішла творча інтелігенція і академічна еліта, які з самого початку його надихали. Латинський алфавіт більше підходить азербайджанській мові, ніж кирилиця. Турецька та азербайджанська мови – споріднені і мають спільне звучання. Так що чистої політики було мінімум. Навіть російськомовна інтелігенція не особливо заперечувала».

До речі, перехід на латинку здійснили лише азербайджанці, які безпосередньо живуть в країні, і їх близько 10 млн осіб. Величезна азербайджанська діаспора, яка живе в Ірані, і налічує щонайменше 15 млн осіб, і досі продовжує послуговуватись арабицею. Ще одна азербайджанська діаспора (близько 130 тис. осіб) проживає в Дагестані, і там відповідно користуються кирилицею.

Виникає питання: чому Азербайджан зумів перейти на латинку, а Казахстан і Узбекистан, які неодноразово декларували такі наміри, і досі топчуться на місці, роблять крок вперед і два назад, і все ніяк не можуть довести справу до кінця. Відповідь проста – політична воля і гроші.

Що стосується грошей, то називається цифра близько 3 млрд доларів. За ці гроші в Азербайджані були надруковані нові підручники, перекладені на латинку словники і більшість літературного надбання. (Для порівняння можна сказати, що Казахстан на поступовий перехід строком 7 років на латинку виділив 664 млн доларів).

Щодо волі, то навряд чи академік Афад Гурбанов і його однодумці змогли би втілити свої ідеї в життя, якби ці ідеї не підтримував перший президент Азербайджану Гейдар Алієв.  Саме Алієв був активним прибічником переходу рідної мови на латинку і вважав його необхідністю для влиття в світовий інформаційний простір.