Як, коли і чому більшовики експерементували з латинкою

або

Російська мова теж має латинську абетку

текст: Данило Герасимов

Коли в 1917 році Аврора відстріляла своє, вокзал-телеграф-телефон були безнадійно взяті, а кляті гнобителі пригніченого пролетаріату – розстріляні, більшовики взялися за менш веселі, але більш стратегічні задачі. Про те, як радянську систему теліпало, від політики коренізації до сталінських репресій, ми знаємо багато, а от про більшовицькі спроби латинізувати мови СРСР – так, російську теж!, – знаємо мало. Тож поговоримо про це.

Перше, чим зайнялась молода держава на початку 1920-х, була спроба порвати всі зв’язки з минулим. Все, на чому трималась царська влада, намагалися зруйнувати, всі політики царського режиму проводити діаметрально протилежно. При цьому однією з головних задач революції було дати пролетаріату краще життя, і ліквідація неписемності була одним з основних пунктів у цьому переліку.

Царський уряд проблему неписемності вирішував просто: всі народи величезної держави навчалися російської мови, і лише окремі гуртки інтелігенції, на кшталт українських народовців, дбали про розвиток і поширення національних мов. Більшовики вирішили діяти по-іншому – власне, це бажання і лягло в основу політики коренізації, – кожен народ нової Радянської держави мав розвивати і свою мову.

Тут вперше й заговорили про латинку: оскільки не всі народи мали навіть власну писемність, природньо постало питання про те, який алфавіт закладати в її основу. Інші ж, переважно тюркськомовні народи, використовували на письмі арабські літери, які прийшли ще з Корану – а з релігією більшовики рвали всі зв’язки так само завзято, як і з державними традиціями царської доби. Тому, в 1927 році філологи нової доби розробили яналіф, або ж Новий Тюркський Алфавіт.

Але самими тюркськими мовами не обмежились – наприкінці 1930-тих латинізовану абетку розробили вже для 70 мов народів СРСР включно з тими, хто історично користувався кирилицею. І хоч до масового поширення латинки серед народів СРСР і не дійшло, такі кроки вже були вагомими для розвитку ідеї латинізації. 

Головним апологетом латинки серед партійних чинів був нарком з просвіти РСФСР Луначарський. Він виступав за латинізацію всіх мов СРСР і стверджував, що нібито навіть сам Ленін теж хотів латинку для всіх і кожного, і вважав її таким же необхідним етапом розвитку як і прийняття метричної системи чи григоріанського календаря. Незважаючи на те, що реформу орфографії більшовики провели одразу, латинізацію Ленін відкладав буцім то через те, що не хотів поспішати і наробити помилок.

І хоч підтвердити чи спростувати ставлення Леніна до латинки ми не можемо (та не дуже то й хотілося), уявити, що воно було саме таким – не важко. На початку 1920-х років більшовики мріяли про світову революцію, планували експансію на захід і шукали порозуміння з пролетаріатом всіх країн світу. В таких умовах переведення всіх кириличних мов на латинку було більш ніж резонним кроком, оскільки б значно спростило комунікацію для міжнародного пролетаріату. Приблизно тоді ж, коли замість світової революції партія взяла курс на побудову соціалізму у окремій державі, припинились і розмови про латинку, і замість неї всюди був взятий курс на русифікацію.

Izuchaj latinku, tovarisc!

Хоч запровадження латинки для російської мови і не відбулося, сам алфавіт був розроблений мовознавцем Миколою Яковлєвим. Дворянин за походженням, він був щирим прихильником радянської влади, і так само щиро вірив у те, що перехід на латинку об’єднає і народи всередині молодої держави, і світовий пролетаріат. Яковлєв був керівником Технографічної комісії при Всерадянському центральному комітеті нового алфавіту (що ви знаєте про бюрократію?), і саме він очолював команду, яка конструювала алфавіт для неписемних народів чи розробляла яналіф. 

Він розробив аж 3 варіанти латінізації російського письма – і всі вони були науково обґрунтованими та досить зручними. Фактично, створена ним в 1930-х латинка й досі є найзручнішою для використання у російській мові. При цьому, абетка вийшла ще й достатньо простою: наприклад, з усієї абетки лише літера “Щ” передавалася диграфом “sc”. Літеру “Ы” замінив латинський “у”, як це працює зараз в офіційній українській транслітерації. Замість літери “Й” використовувалась “j” – вона ж допомагала відображати “Я” чи “Ю” як “ja” чи “ju” відповідно. Та ж “j” виконувала функції м’якого знаку там, де це було необхідно, а наприкінці слова після шиплячих – взагалі не писалось нічого. Взагалі, російська латинка мала лише 31 символ і вийшла напрочуд вдалою. 

Тим не менше, впровадити її не вийшло з кількох причин. Перша і найбільш об’єктивна – складність такого переходу. Оскільки латинка розроблялась вже наприкінці 1920-х років, писемною кириличною російською вміла користуватись значно більша кількість населення, ніж одразу після революції. Побоюючись того, що перехід на латинку зробить все писемне населення знову неписемним на деякий час, Технографічна комісія не вважала його доцільним. 

По-друге, економічні наслідки такого рішення теж були б відчутними: перевчати всю величезну державу та міняти всю писемність на латинку було б дуже дорого. Проте, насправді, на такі речі більшовики майже ніколи не зважали, і якби партія сказала “треба!”, комсомол би відповів “jestj!”. 

Третя причина – товариш Сталін та його власне бачення розвитку держави. І Луначарський, і філолог Яковлєв були людьми початку революції, а до фактичного переходу влади до Сталіна часи змінились досить сильно. Обравши курс на соціалізм в окремо взятій державі, Сталін не вагався і одразу взяв курс на загальну русифікацію, щоб зробити одну, російську, мову єдиною для всього СРСР. 1 березня 1930 року, Сталін особисто наполіг на тому, щоб проект Яковлєва відхилили. Сам Яковлєв від своїх розбіжностей у поглядах зі Сталіним постраждав не так сильно, як міг би. В 1950-му Сталін розкритикував вчення знавця кавказьких мов та автора яфетичної мовної теорії, якій певною мірою симпатизував Яковлєв. За це Яковлєва звільнили з усіх посад та піддали суспільній травлі, і до кінця свого життя філолог вже не зміг займатись науковою діяльністю.

Хоч більшовики й не перевели на латинку жодної мови СРСР, розробка того ж яналіфу не була даремною – на цей досвід в будь-якому разі спирається латинізація у Азербайджані, Казахстані та інших тюркських мов. Варіант латинки Яковлєва й до сьогодні є ледь не найкращим способом транслітерації російської мови, що має практичну користь в сучасному світі. І хоч уявляти, що б “могло бути” – справа марна, все ж, якби більшовики проводили реформу латинізації в той же післяреволюційний час, що й реформу орфографії – можливо, сьогодні російська та інші мови колишнього СРСР вже б давно використовували латинку на письмі.