Від вакцинації до латинки

Вакцинуємось та переходимо на латинку

Головною темою останнього часу в Україні є тема вакцинації. Тобто у будь-якому товаристві, у черзі чи в транспорті тим чи іншим чином випливає розмова про вакцинацію: чи це безпечно, чи це дійсно необхідно, які дурні ті, хто думає не так, як ми…

В правлінні GO Ukraїns’ka latynka щодо цих питань немає розбіжностей: всі ми вже давно вакцинувались.

Але сьогодні ми не будемо закликати до вакцинації. Ми поговоримо про латинку, вірніше, про відсутність у сучасному українському суспільстві цієї теми для розмови.

Ми всі більш-менш живемо в оточенні, яке самі собі обираємо. І, звісно, коли ми у фейсбук-групі на дев’ять сотень людей починаємо щось обговорювати, то, здається, і весь світ нас чує. Але ні. Більшість українців нічого не знають про латинку. Взагалі нічого. Ми навіть не можемо уявити, що є люди, які ніколи про це не думали. Та вони є. І їх більшість. Абсолютна більшість.

Тому зараз, нам здається, неважливо, за чи проти латинки та чи інша особа. Для нас, прибічників введення латинки в сучасну українську мову, бажано, щоб про це почали говорити. Нехай негативно, в цьому немає проблеми. Проблема є в тому, що про це ніхто не говорить. Ну, майже ніхто.

Заява секретаря Ради національної безпеки і оборони Олексія Данилова з подачі журналіста Радіо Свобода призвела до короткочасного спалаху, коли полилися потоки бруду на саму ідею латинки та до неймовірної ворожнечі до її прихильників. Але, на щастя, не тільки до цього. Нехай на короткий термін, на тиждень, тема з’явилася, латинку почали обговорювати, іноді навіть дуже виважено.

Але потім все скінчилось. І це не дивно. Тому що цієї теми реально не існує в інформаційному просторі України. Про це не говорять в телевізорі, в чергах на вакцинацію та в таксі. Але мусимо сказати, що багато інших тем, яких колись не було, зараз є. Так буває завжди.

Є прості приклади, скажемо, освіта українською мовою. 30 років тому ніхто не міг передбачити, що вся, просто-таки вся українська освіта стане україномовною. Це неможна було уявити, бо… Ну, бо немає вчителів, що готові викладати українською, немає підручників українською, немає, крім того, дуже мало людей, які готові своїх дітей вчити українською, «мовою села». Але проблема значно більш важка, ніж перехід мови на латинку, була вдало розв’язане. Так, це не було з сьогодні на завтра, навіть зараз існують десь якісь викладачі, що використовують російську мову під час занять. Але всі, в тому числі й ті самі викладачі-маргінали, розуміють, що мова української освіти – українська, як би це не було дивно з позиції 1991 року…

Чи права жінок. Чи права ЛГБТ. Все це колись було поза межами загальних дискусій. А тепер ці питання виникають в інформаційному просторі щодня, і нікого це не дивує, як би люди до цього не ставились.

Так ось ми до чого. Ми звертаємось до тих, хто за латинку і, особливо, до тих, хто проти неї. Якщо ви вважаєте себе таким, що має рацію, – доводьте це. Ми готові для дискусій. На сторінці групи у фейсбуці, на нашому сайті, де, якщо буде на те потреба, з’явиться розділ «проти латинки».

Але давайте про це говорити. Будь-де, з ким завгодно. Нас, прихильників переходу української мови на латинську абетку, не так і мало. Ми маємо збурити простір, бо мовчання – не вихід.
Бо ми вважаємо перехід на латинку важливим засобом рятування української державності. А замовчування цього варіанту розвитку мови вважаємо зрадою та порушенням прав людини.

Нехай в диспуті народиться істина. Іншого шляху немає.

Текст:
За дорученням правління GO Ukraїns’ka latynka
Borys Šavlov