Латинські війни. Хорвати перемагають за очками

текст: MaRo

Від любові до ненависті — не одна, а дві абетки

Історія мови дуже тісно пов’язана з історією самого народу, є його відлунням і іноді сама може вирішувати долю мільйонів. Візьмемо, наприклад, хорватську та сербську мови. Вони дуже схожі, хорвати й серби з легкістю розуміють один одного, але нині використовують різні абетки: серби – кирилицю, а хорвати — латиницю. Як так вийшло?

З Х по ХХ сторіччя відносини між сербами і хорватами були надзвичайно теплими, цей історичний проміжок заведено називати «тисячолітньою дружбою». Народи особливо зблизилися у XV сторіччі, коли Хорватія була у складі Угорщини, Сербія була незалежною державою, а Османська Імперія намагалась захопили Балкани.

Православні серби приєдналися до протистояння хорватів з турками, селячись на угорській території. Нікого абсолютно не бентежила різниця в писемності, віросповіданні, діалектах й мові — вони були на одному боці. Народи жили пліч-о-пліч: будували будинки, фортеці, обробляли землю; їхні стосунки були настільки привітні, що угорський король Матяш Хун’яді створив «Чорну армію» — першу об’єднану сербо-хорватську армію. Однак Сербія не витримала навали османів і увійшла до складу Імперії. Тікаючи від загарбників, до Хорватії переселились сотні тисяч сербів.

Історично склалося таким чином, що змінилося поняття «діалект» і «мова». Два діалекти хорватської, кайкавський та чакавський, більше відрізнялися один від одного, ніж хорватська від сербської. Після переселень та завоювань, у мовному питанні в сербів та хорватів панував суцільний хаос. Тому на тлі цих, вкрай теплих і дружніх, відносин між народами, хорвати спробували навести порядок — об’єднати братні мови.

Для цього в 1830 році була випущена «Kratka osnova horvatsko-slavenskoga pravopisanja» Гая Людевіта. Це була перша сербо-хорватська орфографія. Пізніше Людевіт розробив латинську абетку “гаєвиця”. Вона мала об’єднати кириличну вуковицю сербів та латинський штокавський діалект хорватів. Спершу гаєвиця прижилася виключно у вигляді літературної мови, але не повсякденної. Проте в 1845 році словенський лідер Янез Блейвейс почав друкувати гаєвицею популярну газету “Agricultural and Artisan News”. Газету читали й серби, й хорвати, тому поступово гаєвиця почала просочуватися у повсякденне життя.

В 1848 році серби і хорвати знову опинилися по один бік барикад вже проти Австрійської імперії та угорців. Австрія хотіла, щоб хорвати перестали бути хорватами, а серби — сербами, а всі вони перетворилися на угорців. Очолив боротьбу за національну ідентичність хорват Йосип Елачич. Він сповідував ідеї «ілліризму» — спільності та єдності цілей південних слов’ян. В той момент вже незалежна Сербія чинила опір імперії за допомогою величезної кількості добровольців сербського походження. Елачич назвав своє військо «Південнослов’янською армією» і створив автономію для сербів в рамках Австрії — Сербську Воєводину, де широко використовувалася сербська мова за зразком Вука Караджича. Цей варіант сербської мови базувався на герцеговинському діалекті, що використовував кирилицю.

Пізніше, на основі робіт Вука Караджича і Людвіга Гая, був створений перший договір про єдність сербо-хорватської мови, підписаний 28 травня 1850 року.

• 

Ідеї ілліризму міцніли разом із незалежною Сербією, породжуючи мрію про «Велику Сербію», у котрій серби очолюватимуть усі південнослов’янської єдності. Вам нічого не нагадують подібні ідеї?

У 1911 році створюється націоналістична сербська організація «Чорна рука», яка розглядала хорватів як «неповноцінних» сербів католицького віросповідання. Одним з відгалужень “Чорної руки” стає група «Млада Босна», членом котрої був славнозвісний Гаврило Принцип. У 1914 році він застрелив ерцгерцога Австро-Угорщини Франца Фердинанда, що стало приводом до початку Першої світової.

Як реакцію на політику «Чорної руки» і її хорватофобію, в 1912 році хорвати створили організацію «Націоналістична молодь». Її прихильники вважали, що серби не мають права жити на хорватській землі. Хорвати не розуміли, чому їх вважають «неповноцінними» сербами, чому їх намагаються асимілювати, якщо вони є зовсім іншим народом — “не сербами”, а не “недосербами”.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році виникло Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС). Це об’єднання було вимушеним, тому що жодна з невеликих балканських країн не була спроможна витримати тиск могутніх країн Європи. В новій державі керівні пости займали серби, котрі розділяли погляди «Чорної руки» — нетерпимості до всіх «не сербів». З того моменту почала розгорятися неприязнь між сербами та хорватами, а з нею — розвиток ідентичністей кожного народу окремо. Як і в політиці, так і в мовній сфері царював повний безлад: не було єдиних літературних норм, використовувались сербо-хорватська та словенська мови та обидві абетки.

У 1929 році на території КСХС відбувся державний переворот, внаслідок якого КСХС було перейменовано на Королівство Югославія. А вже після Другої світової Королівство здобуло назву Соціалістична Федеративна Республіка Югославія. Але й нова влада, як і попередні, не могла перемогти настрій, який панував на території країни, — те саме презирство та небажання жити поруч один з одним.

Хорватів не залишало відчуття, що їх ідентичність всіляко утискають. Тому спершу були спроби розділити мови сербів і хорватів шляхом утворення великої кількості неологізмів, а в 1971 році хорватські вчені-лінгвісти видали «Хорватську орфографію», відмовившись від використання політично правильного терміну «сербо-хорватська». «Хорватська орфографія» орієнтувалася на використання виключно латинського алфавіту. Вона була сміливою спробую відокремити хорватів від сербів, однак соціалістичний уряд її одразу заборонив. Отже, до самого розвалу югославської держави, і серби, і хорвати використовували кирилицю, освячену “ненав’язливим” впливом СРСР.

Але Хорватію не влаштовувало її становище “недосерба” у складі Югославії, де всім заправляли серби. Після ослаблення та розвалу СРСР у 1991 році за вихід зі складу Югославії проголосувала більшість хорватів. Але серби, які проживали на території Хорватії, були проти. “Дружба народів” остаточно перетворилася на “війну народів”. І вона тривала криваві чотири роки. В результаті, за допомогою сил ООН, Хорватія остаточно стала незалежною державою. А згодом і увійшла в Євросоюз.

А що ж з мовами й абетками?

Сьогодні Хорватія використовує лише латинську абетку гаєвиця, а серби — кириличну вуковицю та латинську гаєвицю одночасно. Кирилиця в Сербії вузькоспрямована та використовується задля діалогу громадян з державою, тобто на офіційному рівні: у документах, у законодавстві, на державних сайтах.  А латиниця є майже в усіх проявах суспільного життя сербів: вивіски на вулиці, будь-яка реклама, листування та пости на facebook.

Ці довготривалі та заплутані стосунки між Сербією та Хорватією, народами-сусідами, один з яких чомусь вирішив, що він є головним, дуже схожі на ті, що мають Росія та Україна. Це тривала, а часом и кровопролитна, боротьба не лише за територію, а за ідентичність. І мова — це один з найважливіших фронтів на цій війні, що триватиме ще дуже довго.