Латинка китайська, докомп’ютерна

Як вигадати латинку і прожити 111 років

текст: Данило Герасимов

Китайську мову роблять унікальною ієрогліфи – модель письма, що виникла близько 4 тисячі років тому. Як і все, що виникло 4 тисячі років тому, ієрогліфічне письмо є надзвичайно цікавим, красивим і до біса незручним. 

По-перше, якщо для банальної писемності вам необхідно вивчити кілька десятків тисяч знаків, навчальний процес буде трошки довшим аніж у тих, хто вчиться читати і писати кирилицею чи латинкою. По-друге, навіть якщо ви вивчите ВСІ ієрогліфи китайської мови, в цьому не буде жодного сенсу, якщо ваші друзі по листуванню знатимуть лише половину з них. По-третє, фактично будь-яка сфера діяльності в сучасному світі вимагає від вас вміння користуватися смартфоном та комп’ютером, а кляті капіталісти чомусь не випускають клавіатури на 50 000 знаків. 

Розв’язати ці проблеми можна доволі просто, треба лише прийняти стандартизований алфавіт з адекватною кількістю символів та використовувати його замість ієрогліфів там, де їх використання є недоцільним. Саме так працює “цифрова” китайська мова – звичайна клавіатура з латинкою набирає фонеми, що перетворюються на відповідні ієрогліфи (детальніше про те, як це працює ми писали тут). Проте латинізація китайської відбулася набагато раніше, ніж з’явилися усі наші улюблені інтернети та гаджети.

Система “пінь’їн”, що використовується в усіх комп’ютерах та смартфонах для набору ієрогліфів латинкою, з’явилася ще в 1950-ті роки, коли товариш Мао особисто вів китайський пролетаріат до процвітання. Однією з перешкод на цьому шляху була тотальна неписемність: з на той час 550-мільйонного населення Китаю близько 80% людей не вміли ані читати, ані писати. В окремих сільських районах неписемність досягала 95%, що доволі сильно заважало розвитку економіки та суспільства.

Інша ж проблема полягала в тому, що 550 мільйонів людей, розкиданих на величезній території, не говорили однією мовою – в різних регіонах існували свої діалекти. Якщо ми можемо уявити, що мешканець Полісся, носій львівської ґвари, одесит та харків’янин в цілому зможуть домовитись про своє своєю українською, в умовах Китаю це було неможливим. Фактично, китайська в різних частинах Китаю була відмінною настільки, що промови членів сонцесяйної компартії, які прибували з “центру”, в деяких частинах країни просто не розуміли. Діалектизми, тони й акценти робили банальну комунікацію всередині країни надзвичайно складною справою.

Проблему діалектизмів вирішили переходом на єдиний діалект – “путунхуа” (Putonghua), але проблема з ієрогліфами залишалася суттєвою. Щоб зробити абсолютну більшість населення писемною в найкоротший термін, потрібно було вигадати щось зручніше за вивчення десятків тисяч символів. Саме тут і виникла ідея створення алфавітного письма, яке, по-перше, було б простішим для освоєння, а по-друге, створювала єдині фонетичні правила вимови для всіх ієрогліфів. 

В 1955 році, на конференції з реформи писемності була затверджена система “пінь’їнь” на базі латинського алфавіту. Це – той самий “пінь’їнь”, що служить основою для набору китайських ієрогліфів у сучасних смартфонах. Ця система була не єдиним варіантом, мовним комітетом розглядалися навіть системи на базі кириличного письма. Проте латинка була визнана куди більш зручною – насамперед, через її широке використання в усьому світі. Вже в 1958 році, “піньїнь” було офіційно прийнято в якості державного стандарту, і китайські школярі отримали підручники з “алфавітизованою” китайською. Головна газета Комуністичної партії Китаю стала використовувати “пінь’їнь” для позначення деяких ієрогліфів та транслітерації власних назв, і використання “пінь’їнь” розповсюдилося у інших виданнях, для позначення назв вулиць, для написів у вокзалах, аеропортах тощо. 

Не менш цікавою є і постать розробника “пінь’їнь” – Чжоу Югуана. Цей чоловік народився у бідній родині, і лише за допомогою друзів зміг оплатити своє навчання в університеті. Чжоу Югуан вивчав економіку в Японії, встиг попрацювати в США та навіть двічі особисто зустрів Альберта Ейнштейна. Після Другої світової війни він повернувся до Китаю, де викладав економіку в університеті Фуданя, звідки завдяки рекомендації знайомого був залучений до розробки “пінь’їнь”. Незважаючи на успіх цього проєкту, Чжоу Югуана не оминула машина китайських репресій, через що йому довелося провести 2 роки життя в трудовому таборі на “перевихованні”. Під кінець життя Чжоу почав все більше критикувати Комуністичну партію і навіть сказав, що хотів би дочекатись дня, коли держава вибачиться за вбивство людей на площі Тяньаньмень. Вибачень Чжоу не дочекався, бо прожив лише 111 років… 

Латинізація письма в Китаї розпочалася задовго до ери цифрових технологій. Незважаючи на повагу до традицій та історії, китайці доволі швидко запровадили алфавітне письмо для вирішення важливих задач, і досить успішно використовують його й нині. Природньо, що базою цього письма стала латинка – найбільш розповсюджена та зрозуміла форма письма в світі.