Але є й добрі новини

Головною подією минулого тижня в нашій країні була, звісно, прес-конференція президента України пана Зеленського. Багато хто прокоментував цю розмову, яка не мала б жодного значення для розвитку держави, якби не можливість порівняння з подібними заходами в інших культурах. А, оскільки українська латинка – це саме про культуру та, вибачте, ментальність, то нам саме час подивитись на це шоу відповідним чином.

Звісно, політичні аналітики – наскільки це визначення можна застосувати до тих, хто коментує політичні події в Україні, – вже сказали свої слова, і не одну тисячу слів. Але майже ніхто не звернув увагу на важливість форми дискусії. Тобто ця прес-конференція є квінтесенцією сучасного стану відношення до влади в українському суспільстві.

Я не чув, щоб президента публічно «в» чи «на» послали. Але, наприклад, брехуном просто в очі його назвали… Тобто, відбувалася нормальна дискусія, як ото ми звикли у телевізії, в шустерів. Всі пам’ятали, звісно, що перед ними президент, і тому я б не здивувався, якщо хтось би таки сказав «Прошу, пане президенте, йдіть в дупу»… саме так: на Ви, «пане» та вічливо. Все ж таки культурні люди, хулє.

Але абсолютно зрозумілим є те, що подібний стиль спілкування четвертої влади з другою, тобто простих таких-собі журналістів (відібраних заздалегідь!) з першою особою держави неможливий в інших частинах колишньої російської імперії. Там просто не уявляють, що таке взагалі можливо. Ну, тобто щоб обидві сторони так ні в що не ставили владу… Сакральну владу! Яка завжди краще знає, що тобі треба! До якої ти можш звертатись лише знявши капелюха та з колін!

Ми, українці, реально не уявляємо, що відбувається в головах наших сусідів на північ та схід, аж до Китаю та, наприклад, Дальнього Сходу РФ, який є, відмітимо в дужках, окремою де-факто державою.  Здається, ми століттями були разом (дяки Б. Хмельницькому та іншим, в тому числі мудрому наріду). Здається, ось-ось ми могли повернутися в обійми «старшого брата», що народився пізніше. Та і на опитування з  цінностей якщо дивитись, ми все ще десь поруч… поруч з прірвою, звідки до нас волають втоплені в розвинутому соціалізмі.

Все так.

Але.

Ставлення до влади в нас змінилося. А це – один з небагатьох факторів, який визначає долю суспільства. Слухайте, Зеленський – це такий чиновник… ні, це такий чувак, якого українці найняли виконувати роботу президента. Не більше. Просто найнятий менеджер. І його не те що в принципі можна звільнити – так, можна, але дорого, контракт такий. Але Зеленському можна показувати факи, перебивати, демонстративно говорити з ним паралельно. А головне знаєте що? Що він не ображається. Він приймає таке ставлення. А хулє ні? Чи, може, не показує, що ображається, – байдуже, от мені реально фіолетово, що він там насправді відчуває. Та навіть потім якщо що й робить, то начебто то не він.

Але так прийнято, що під час розмови всі погоджуються: президент – то є такий найнятий чиновник.

Чи це добре? Звісно, це добре! Тобто, дуже погано, що Зеленский в нас такий нездара-президент. А ось добре те, що суспільство, здається, зуміло остаточно скинути з себе тисячолітній тягар сакральності влади. Що ми ніхто, а вони – бог.

Здавалося, що це було неможливим. Як це – поставити під сумнів небесне походження нехай не персони, але посади. Це ж ПРЕЗИДЕНТ!

А виявилося, що немає проблем. «Президент? Мер? Прем’єр-міністр? Ну то й що? От ви мене сюди слухайте…»

Зараз здається, що латинка так само далека, як було таке ставлення до посади президента навіть десять років тому. Але все змінилось. Ніхто й не помітив, як.

Але ось ми тут.

В країні, де, як і в будь-якому цивілізованому суспільстві, до владних посад та людей на них ставляться, скажимо так, спокійно, без піїтету.

Так само одного разу ми озирнемося навкруги – а наша мова вже пишеться латинкою. І так само наші північно-східні сусіди нічого не зрозуміють.

А ми опинемося в нормальній цивілізації ще одним боком, залишивши руський мір в тій прірві, де він зараз є. Але вже без нас.

Ще трохи, друзі. Рух є, і його не спинити.

Лише давайте наступного разу все ж таки оберемо на посаду президента якогось нормального менеджера, а не отето ось.

 Текст: Borys Šavlov