Українська латинка заради єдності нації

текст: Борис Шавлов

Велика кількість українців мешкає за межами України. Статистка каже, що йдеться про 11 – 13 мільйонів людей, які вважають себе українцями в діаспорі, і це лише офіційні заяви під час переписів населення. Тобто щонайменше чверть нації. Якщо відкинути тих, хто мешкає у Росії, де вони здобувають російськомовну, тобто кириличну, освіту, ми можемо досить надійно стверджувати, що не менше як десять мільйонів наших людей здебільше читають та пишуть латинкою, незалежно від того, яку саме мову вони використовують у своєму повсякденному житті: англійську, іспанську, польську, французьку, португальську, німецьку, румунську або тепер вже, навіть, й казахську. Чи читають їхні діти ще й кирилицею? Здебільше ні.

І завдання, яке постає перед нашою державою, – залучити діяспоральних українців до справ їхньої етнічної батьківщини – може бути адекватно виконане лише за введення латинки як що однієї абетки української мови.

Ми знаємо, що за останні роки велика кількість активних українців залишила країну заради праці за кордоном. І йдеться не завжди про остарбайтерів, які залишають свої сім’ї в Україні, роками працюючи на чужині. Завдяки можливостям різноманітних програм підтримки міграції – такої, наприклад, як у Німеччині, все більше наших співгромадян стають українцями в діаспорі, і їхні діти та онуки будуть, звісно, говорити українською, але вже не читатимуть нею… якщо мова буди використовувати лише кирилицю.

У підсумку, до речі, реальна бесіда з діяспоральними українцями – якщо ви мали таку нагоду – досить швидко переходить на англійську, як на сучасну lingua franca, оскільки ті, хто народились за кордоном, хто не читає українською, елементарно не вистачає словникового запасу рідної мови… Українська, таким чином, швидко, за покоління, трансформується в “сімейну мову”, і на це б не було ради… якби не існувало можливості введення латинки як української абетки.

Якщо ми хочемо, щоб українські діти, що зростають в оточенні мов з латинськими абетками, могли вирости справжніми українцями, щоб вони могли вільно читати й українську літературу, й сучасні новини зі своєї історичної Батьківщини, якщо ми дійсно хочемо повернення українців в Україну – ми маємо впровадити другий, латинський, алфавіт для нашої мови.

Це лише здається неактуальною проблемою.  Насправді ми втрачаємо аж занадто багато молодих українців, що мешкають за кордоном, які віддаляються від батьківщини лише через відсутність у мови латинської абетки.

Це ще один, але, здається, дуже важливий аргумент на користь постановки цієї задачі перед українським суспільством. Ми маємо впровадити латинську абетку для української мови зробити заради єдності нації у XXI сторіччі.