Казахстан переходить на латинку

текст: Данило Герасимов

У відносно далекому (зважаючи на темпи розвитку подій цього року, звісно ж) 2017 році президент Кахастану Нурсултан Назарбаєв видав указ про переведення казахської мови з кириличного письма на латинське. І хоч давати політичну оцінку пану Назарбаєву я не наважусь, це конкретне рішення жодних питань не викликає. Навіть незважаючи на політичний аспект латинізації та відкидаючи всі високі розмови про “цивілізаційний вибір”, перехід казахської на латинку був, без перебільшення, невідворотнім. Але про все – по порядку.

Казахська мова належить до тюркських мов, і сторіччями ціла низка таких мов користувалась арабським алфавітом на письмі. Звісно ж, це було до біса незручно – крім того, що специфіка арабського письма була повністю незрозуміла для тих, хто не належав до цієї цивілізації, в казахській мові арабський алфавіт не передавав своєрідну гармонію голосних. Такі ж самі незручності зачіпали й інші тюркські мови – наприклад, татарську чи турецьку. 

Турецькій пощастило з Мустафою Кемалем Ататюрком, який розбудовуючи прогресивну державу на уламках Османської імперії не забув і про мову. В 1928 році, за якихось кілька місяців, країна прийняла та повністю перейшла на латинську абетку, якою користується й досі. Шлях казахської мови до прийняття латинки був набагато довшим.

Перші спроби реформувати писемність стались у ХІХ сторіччі – але латинка не була тут єдиним варіантом. Конкурент у вигляді кирилиці прийшов з цілком очікуваного боку – російській місіонер Ільмінський в 1862 року почав переводити на кирілічну казахську окремі книги Священого Письма. Саме він заклав основні принципи кирилиці у казахській мові, хоч за життя його писемність і не знайшла багатьох прихильників – її метою було саме поширення православ’я серед тюрків-мусульман, що цих самих мусульман трохи не влаштовувало.

А в ХХ столітті казахську писемність під впливом історичних подій захитало так, що куди там Ататюрку з його радикальними змінами. Домінуючий арабський алфавіт в 1929 році керівництво СРСР вирішило замінити… латинкою! Ще в 1921 році рух за латинізацію арабскої писемності мов у новостворених радянських республіках почався з Азербайджану, а вже в 1928 році було створено “яналіф” – новий тюркський алфавіт. Він складався з 34 символів та міг бути доповнений необхідними для кожної окремої мови символами.

Прихильником латинізації був перший нарком просвіти Луначарський. За його словами, прихильником латинізації був і сам Ленін, однак на момент розгортання відповідної кампанії дізнатись про ставлення Леніна до латинки з першоджерела було трошки неможливо. Луначарський не думав про саму лише казахську чи лише тюркські мови – перевести на латинку він прагнув всі мови СРСР, включно з російською. 

Латинська абетка у казахській мові проіснувала трохи більше 10 років: в 1938 році було випущено нову редакцію латинської абетки, а вже в 1940-му в Казахстані запровадили кирилицю. Офіційно перехід на кирилицю здійснювався “за проханням трудящих”, але в принципі уявити, наскільки товариш Сталін турбувався проханнями трудящих, нескладно. “Кирилічна” кампанія стартувала в 1936-му році, і для переводу казахської на кирилицю одразу ж запропонували кілька проектів, але Ільмінського з його релігійними перекладами чогось не згадали.

Так, в 1940-му році був розроблений казахський алфавіт з 42 літер – власне кирилічних та специфічних казахських. До 1957 року казахські літери розташовувались в самому кінці абетки, після всіх російських літер. Алфавіт версії 1957 року використовується в Казахстані й понині.

З розпаду СРСР в Казахстані з’явились ідеї реформування мови: існуючі в алфавіті літери “Ё”, “Э”, “Ц”, “Щ” та інші просто не мали відповідних фонем у мові. Але зміни в кириличному письмі були б досить складними, і врешті-решт, дискусія звелася до 2-х варіантів: не чіпати кирилицю взагалі чи перейти на зручнішу латинку. Схожі рухи були й в інших країнах з тюркськими мовами – Азербайджан перейшов на латинку вже в 2001 році й до сьогодні прекрасно адаптувався до латинізованого письма. Цікаво, що подібні ініціативи в суб’єктах РФ не мали успіху: наприклад, прийнята в 2000 році в Татарстані латинка була заборонена Конституційним судом РФ. 

В самому ж Казахстані розмови так і залишались розмовами аж до 2017 року, коли президент Назарбаєв раптово не оголосив курс на латинізацію. Він пообіцяв, що за 8 років країна повністю змінить абетку, впроваджуючи реформу спокійно та поступово. Так, наприклад, з 2022 латинкою навчатимуться першокласники, а доти держава робить відповідні кроки, на кшталт випуску латинізованої державної газети. Або ж створення порталу про латинку латинкою, з можливістю повчити латинку. Круто!

Початковий проєкт передбачав алфавіт, що складався всього лише з 25 літер – ледь не вдвічі менший за кириличний казахський алфавіт. Поки навколо нього йшли активні дискусії, Назарбаєв вирішив рішучою рукою затвердити зовсім інший варіант – вже з 32 літер. Але і цей проект не проіснував довго: 9 з 32 літер в ньому мали апострофи, що викликало і здорову критику, і здорове глузування з боку громадськості. В результаті, затвердили третій варіант – теж з 32 літер. Подивитись на нього – і послухати! – можна тут.

Загалом, Казахстан планує зберігти двомовність – залишити російську офіційною мовою країни і ніяким чином не зачіпати її. В той же час планується, що вся офіційна документація, книжки, преса, фільми та інший казахськомовний контент стане повністю латинізованим. Звісно, це не заважає декому сприйняти такий перехід як знак того, що Казахстан відвертається від Росії, “встромляє ніж в спину”, “пляше під західні трембіти” і бозна-що іще. 

Насправді ж, нікуди в геополітичному просторі Казахстан від Росії не дінеться – як мінімум, у найближче десятиліття. Сам Назарбаєв каже, що вся кампанія з латинкою створена для того, аби дати країні змогу краще розвиватися та адаптуватись до сучасних інформаційних технологій, казахам – наблизитись до світової інтелектуальної спільноти, а казахським школярам – легше вчити англійську. 

Але оголосити перехід на латинський алфавіт набагато простіше, ніж реально здійснити його. Перша і найгрунтовніша проблема, звісно ж, лежить у грошах. Лише на перепідготовку вчителів державі потрібно буде знайти 13 з гаком мільйонів доларів. Загальна ж вартість переходу – з перевиданням книжок, перевипуском документації, зміною тих самих вказівників на вулицях, – буде куди більшою за якихось там 13 млн. 

Друга проблема – опір та пасивність з боку населення. Поки що більшість казахських ЗМІ використовують кирилічний алфавіт і не поспішають з переходом на латинку. Вірогідність того, що перехід залишатиметься декларативним і більшість населення все одно користуватиметься кирилицею, є. З іншого боку, навіть за такого розвитку подій, викладання латинки у школі зробить свою справу – не за 10, так за 20, 30 і більше років. Та й до “дедлайну” реформи залишається добрих 5 років – і для успішної її реалізації Казахстан має всі можливості.