Не утискаючи права, а їх розширюючи

400 слів про права

В нашій боротьбі за право писати українською мовою латинською абеткою йдеться не про обмеження чиїхось прав писати кирилицею. В жодному разі. Права, які українці маюсь, не можуть бути зменшені, отже, ніхто з нас – принаймні з тих, хто при власних здоровому глузді та совісті, – не пропонує відмовитись від кирилиці на державному рівні. Нас не треба вважати дурниками, які бажають відмовитися від всього нашого кириличного надбання. Але ми вважаємо, що українці також мають право писати латинкою.

Ця ідея не виникла вчора чи сьогодні, про це ведуться жваві дискусії вже два сторіччя, але навіть не в цих дискусіях справа. Головне те, що були видання книжок та газет українською латинкою й така видатна людина нашої країни, як Михайло Драгоманов, виступав за українську латинку та обґрунтовував свою позицію.

Тобто, українська латинка була фактично завжди. І це не дивно.

Україна знаходиться на краю ойкумени. На захід від нас – латинка, на схід – кирилиця. Очевидно, що українці записували слова рідної мови і тією, і іншою абетками. Але сталось так, що здебільше ми використовували кирилицю, що вживається так само і у мові імперії, до якої ми довгий час належали. Але це не є підставою для того, щоб не давати права тим, хто воліє писати латинкою, з яких би причин це не було. Так, таких людей зараз небагато. Але українська латинка – це не пусте необґрунтоване бажання. Це право людей, і відкинути його не вдасться.

Якщо в суспільному просторі нашої країни йдеться про базові права людей та меншин, і ці дискусії тривають, і робиться може й недостатньо, але багато, – то може настав час звернутися й до очевидного права писати українською латинкою? Сучасна дискусія про новий український правопис – а це значно менш важливе з точки зору прав людини питання – точиться в Україні роками. А ось нам, – українцям, які вважають своїм правом звертатися до державних установ латинкою і отримувати латинкою відповіді, які готові вчити своїх дітей читати та писати ще й латинкою, у додачу до кирилиці, які бажають читати новини українською латинкою і не здригатися від сучасних варіантів транслітерації у закордонних паспортах, – нам докоряють, що це все зараз, начебто, не на часі.

Ні, отримати права, які не тільки логічні, але й осяяні роботою та турботою предків, завжди на часі. Ми не пропонуємо для вживання якусь невідому нам абетку – ми стверджуємо, що українська мова належить до мов європейської ойкумени – тих, що користуються латинкою.

Ми боремося – так, ми саме боремося – за право українця писати та читати латинкою.

Dixi.

текст: Борис Бородин