Поки у латинки немає ніяких прав. Ми хочемо, щоб були

Текст: Олег Ростовцев

Дещо бурхлива реакція деяких на ідею української латинки мене дещо здивувала. Ні, я не про професійних українофобів і провокаторів, – їх ненависть викликає все, пов’язане з українською суб’єктністю. Я про цілком осудних і адекватних людей, які побачили в цьому щось таке, що їх турбує або закликає негайно змінити звичний вид всіх текстів.

Я думаю, вони просто не спромоглися прочитати як вступний текст, так і інші матеріали нашої групи, і просто не розуміють, що ніхто нікого не збирається насильно виводити «з зони комфорту», ​​і що це боротьба не «проти», а боротьба «за». За нові, додаткові, можливості.

Спробую пояснити.

Мова не йде ні про яку “заборону”, “обмеження” або “утиск” кирилиці, тобто звичної форми написання слів. Йдеться про просування, популяризацію та легітимацію також (саме ТАКОЖ) опції писати українські тексти буквами латинського алфавіту.

І ніхто не каже, що це завдання «на завтра», це процес на досить тривалий період. Навіть не на роки, на десятки років.

До цього ідея латинки повинна бути усвідомлена досить широкою групою людей, перш за все тими, хто так чи інакше пов’язаний з письмовим словом – професійно, компетентно й експертно.

Треба в компетентної дискусії прийти до консенсусу щодо найбільш оптимальної абетки і обговорити всі варіанти, їх переваги і недоліки.

А потім – книги, збірники та інші форми використання цього формату представлення мови.

Як всім має бути зрозуміло, форма написання букв аж ніяк не впливає на саму мову. Ані на граматику, ані на лексику, ані на фонетику чи інші особливості.

Латника повинна отримати право на легітимне існування, як офіційно визнаний варіант письмової української.

Тут деякі мої співрозмовники ставили мені два питання.

Перше – а навіщо це треба, якщо це не проти кирилиці?

Друге – а що вам заважає вже зараз писати латникою, якщо вам це подобається?

Відповідав особисто, але напевно треба і повторити публічно.

Це саме не “проти” когось чи чогось, а якраз “за”. Це, на погляд мій та моїх друзів, може відкрити нові опції, полегшити процеси, пов’язані з інтеграцією в цивілізований світ, і полегшити входження в нього і адаптацію, без втрати своєї ідентичності. Це не основний, але вагомий додатковий інструмент для полегшення і зміцнення зв’язків з нашими головними сусідами і партнерами – Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Словенією, Хорватією та іншими країнами. (До речі, ті європейські сусіди, які ще використовують кирилицю, поступово почали процес латинізації, хто швидше, хто повільніше, в тому числі балканські держави, навіть Болгарія, прародитель кириличного шрифту, рухається цим шляхом). Нам буде простіше читати польською, чеською, словенською (а вони дуже близькі до української), а їм буде куди простіше і комфортніше у нас.

Є ще багато інших аргументів, але всі вони не “анти”, а саме “про”. І це аж ніяк не нова ідея – подібні просвітницькі кампанії проводяться з початку 90-х років, а самій ідеї української латники не одна сотня років.

А тепер до другого питання. Писати приватні тексти ніхто не забороняє, але є офіційна норма і зараз вона одна, кирилична. Ані реклама, ані публічні текстові матеріали, ані документи не можуть бути зараз визнані написаними українською, якщо вони написані латникою.

Нормативний “Правопис”, який є “офіційний загальнодержавний правописний кодекс”, в якому сказано “Правопис складається з трьох підсистем: графіки (букв, якими позначають найтиповіші звуки), орфографії …. і пунктуації….”, виключно кириличний. І ми хочемо поступово, шляхом просвітницької, роз’яснювальної та культуртрегерської роботи, внести доповнення в “Правопис”. Додати, а не прибрати. Дати можливість, а не заборонити.

Але можливість офіційну, легітимну, яка могла б реалізовуватися не тільки в приватному, але й в громадському просторі.

Поки у латники немає ніяких прав. Ми хочемо, щоб були.

І так, деякі ідіоти спробували прив’язати мою участь в ГО “Українська латника” до єврейської громади. Це, зрозуміло, повна нісенітниця. Я беру участь в його діяльності виключно в особистій якості, так само як в низці інших громадських об’єднань й ініціатив: культурних, спортивних, освітніх та просвітницьких.

Те, що я єврей і активіст єврейської громади, журналіст і публіцист, не може обмежувати мене в інших проявах, чи не так? Ще я дуже люблю снукер і всіляко підтримую його розвиток і поширення. Але яке відношення до цього має національність, релігія та інше?

Якщо залишились питання, то прохання – спочатку почитайте матеріали в групі Ukraїns`ka latynka, а потім, якщо щось буде незрозуміло, питайте. А найкраще – приєднуйтесь до нас.